Tom "Tupanie. ze sobą po drodze" Łucji Dudzińskiej jest właściwie podzielonym na części dygresyjnym poematem, napisanym poetycką prozą. To coraz bardziej ulubiona forma w polskiej poezji współczesnej. Główną bohaterką utworu jest Julia - w zamyśle autorki wyrażająca doświadczenia wielu współczesnych kobiet. Poznajemy jej wspomnienia, doświadczenia, myśli, a przede wszystkim uczucia i obserwacje. Dzieciństwo, miłosne inicjacje, spełnienia i rozczarowania, macierzyństwo, przemijanie, śmierć bliskich, chwile szczęścia, nostalgia, smutek i ból - są tematami uniwersalnymi, a przez to bliskimi wielu czytelnikom. W tle poematu toczy się druga, intensywna opowieść, która jest również istotna, co doświadczenia jego bohaterów - to nienazwana z imienia Polska ostatnich kilkudziesięciu lat, dom-świat autorki, podpatrzony i opisany z poetycką trafnością, czułym i wnikliwym okiem. Morze i góry, miasto i wieś, cywilizacja i natura, przedmioty codziennego użytku i historyczne zdarzenia, zwierzęta, rośliny i ludzie - doczekały się pod piórem poznańskiej poetki wyjątkowo trafnych lirycznych konterfektów. Tupanie Łucji Dudzińskiej - znak bezradnej, dziecięcej kontestacji, ale i dobitnie zaznaczany własny ślad - to poetyckie cinema verite - paradoksalna prawda fikcji, nieśpiesznie rozwijający się subiektywny dokument, relacja z czyjegoś niepowtarzalnego istnienia w czasie i przestrzeni.
prof. Magdalena Rabizo-Birek

Видання Тупіт, з собою по дорозі Луції Дудзінської – це, по суті, поділена на частини деґресивна поема, написана віршованою прозою. Така форма стає чимраз більше популярною в польській сучасній поезії. Головною героїнею цього твору є Юля – за задумом авторки, героїня представляє досвід багатьох сучасних жінок. Ми зустрічаємо її спогади, переживання, думки і перш за все почуття та спостереження. Дитинство, любовні ініціації, втілення мрій і розчарування, материнство, швидкоплинність, смерть близьких, миті щастя, ностальгію, смуток і біль – це універсальні теми, а тому близькі багатьом читачам. На задньому плані поеми точиться друга, інтенсивна розповідь, яка є настільки ж важливою, як і досвід її героїв – це неназвана Польща за останні кількадесят років, дім-світ авторки, підглянутий і описаний з поетичною точністю, чутливим і проникливим оком. Море і гори, місто і село, цивілізація і природа, предмети побуту та історичні події, тварини, рослини і люди – дочекалися під пером познанської поетеси винятково точних ліричних образів. Тупіт Луції Дудзінської – знак безпорадного, дитячого протесту, але й чітко відбитий власний слід – це поетичний cinema verite – парадоксальна істина фантастики, суб'єктивна документальна розповідь, що повільно розвивається, звіт про чиєсь унікальне існування у часі і просторі.
проф. Маґдалена Рабізо-Бірек